Студенческий форум КНЕУ

Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )

 
Ответить в эту темуОткрыть новую тему
> Образ народного співця в поезіях Т.Г. Шевченка
Дмитрий
сообщение 27.2.2011, 11:59
Сообщение #1


В ауте
**********

Группа: root
Сообщений: 1 704
Регистрация: 1.2.2011
Пользователь №: 1



Образ народного співця в поезіях Т.Г. Шевченка
Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожкі коло них
Поставлю слово.
Т. Шевченко.

Слово. Даючи людині життя, Всевишній подарував ій слово – найдорогоцінніший скарб, який передається із покоління в покоління, від батька до сина.
Велика сила слова! Що може найбільше зворушити, розчулити людину, проникнути у найпотаємніші куточки душі? Слово. Що може возвеличити людину, підняти її, надати сили і життєвої снаги. Слово. Лише слово може відкрити очі, показати правду, підняти народ, утвердити дух, вселити віру у свої сили, могутність, нескореність і безсмертя. Саме таким було слово Тараса Григоровича Шевченка – нашого славетного Кобзаря – народного співця, що увінчив у своїх думах-піснях єдиний і неповторний образ неньки України.
Я так її, я так люблю,
Мою Україну убогу.

Саме синівську любов, а не ненависть, приніс великий Кобзар своєму рідному народові, своїй Україні.
Прийшов він до нас образом старого Перебенді, «старого та химерного», сів у широкому, роздольному степу та й заспівав пісню. І полинула вона понад степом широким, понад Дніпром тихим, понад Україною любою. Співав Кобзар щиро про
...тополю, лиху долю,
А потім – у Гаю.
На базарі – про Лазаря,
Або, щоб те знали,
Тяжко важко заспіває,
Як січ руйнували.

Сльози полилися у старого, «сліпі очі плачуть», плаче і Тарас. Важкі думи обсіли голову, сумно, тяжко на душі у поета – співця. Відчай крає серце, бо де колись «гарцювала козацька воля», де «шляхтою, татарами засівала поле», там «виросла могила», а над нею «орел чорний сторожем літає». Як допомогти народові, як розбудити ту «п’яну правду», ту «хиренну волю», що заснула, а разом з нею все. Поет добре розуміє, що пассивне споглядання – не для ньогою Він не може стояти осторонь, не хоче лежати «гнилою колодою». Він хоче «серцем жити і людей любити».
У вірші «Минають дні, минають ночі» поет-громадянин закликає кожного «не спати на волі», а залишити слід у житті.
Годі плакати, годі вболівати, побиватися і тужити. Треба діяти, треба боротися.
У «серці тихому» поета погасло усе добре, висохли сльози молодії, бо він «прозрівати став потроху». Поторібне було поету – співцю слово, сильне, гаряче, пристрасне.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте!

Що може буту найбільшим благом для окремної людини, для цілого народу? Воля. За неї не шкода віддати всього себе, пожертвувати собою, заради інших. Такий ідеал поета-патріота постає перед нами, коли ми читаємо рядки
Та не однаково мені,
Як Украіну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Їі, окраденою, збудять...
Ох, не однаково мені.

З великою шаною згадує поет своїх попередників, які відкрили перед ним красу рідного слова. Г.С. Сковорода, І. П. Котляревський, Г.Ф. Квітка-Основ’яненко – ось ті вчителі, до яких Шевченко ставився з великою шаною і любов’ю.
У вірші «На вічну пам’ять Котляревському» молодий поет пише:
Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав.
Замовк неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де вперше витав.

Без справжніх співців-поетів, які будили народ, уболівали за його долю, Україні була би сиротою.
Тому у першому своєму програмному вірші «Думи мої, думи мої» Шевченко стверджував, що його поезія – це «думи-квіти», «думи-діти», які він так доглядав, так ростив, повинні іти в Украіну. Цвіт його поетичного слова був відданий Україні.
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Голос поета-співця був то лірично-зворушливим, то філософсько-мудрим, то пристрасно-полум’яним, здатним підняти народ на боротьбу. Шевченко – співець правдолюбець, співець- агітатор.
Треба миром, громадою
Обух сталить.
Та добре вигострить сокиру...

Звідки така впевненість у своїх силах і у силах народу, звідки такий пророчий голос?
Сила його немеркнучого слова у любові до людей, у вірі в кращі ідеали добра і справедливості, у любові до людей, до рідного народу, а також в оптимістичній силі і красі.
Встане правда. Встане воля
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки

Отже, Тарас Григорович Шевченко хотів бачити поета-співця добрим і люблячим, мудрим і розсудливим, чесним і благородним, волелюбним і сміливим. Саме таким був сам Шевченко. Він був і є тим невмирущим Кобзарем, струни кобзи якого лунали, лунають і будуть лунати вічно, бо є вічним прагнення нашого народу до волі, до свободи, до довершеності. Цого пісня будить в нас почуття національної гідності, національної гордості за свій народ, за свою Вітчизну.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава
Слава України!


или скачайте в формате .doc


Прикрепленные файлы
Прикрепленный файл  __________________________________._._________.doc ( 31.5 килобайт ) Кол-во скачиваний: 34
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения

Быстрый ответОтветить в эту темуОткрыть новую тему
1 чел. читают эту тему (гостей: 1, скрытых пользователей: 0)
Пользователей: 0

 



Текстовая версия Сейчас: 13.10.2011, 19:45

Украинская Баннерная Сеть
Ссылки: Студенческий портал СУМНО - Інтернет-видання про сучасну українську культуру <% SAPE %>